Санкції давно використовувалися як інструмент тиску на країни, щоб вони змінили свою політику, особливо під час війни. 13 березня 2025 року міністр фінансів США Скотт Бессант заявив в інтерв'ю CNBC, що економічний тиск на Росію може значно посилитися. Він порівняв санкції за шкалою від 0 до 10, припустивши, що спочатку адміністрація Байдена запровадила санкції на рівні 3, потім збільшила їх до рівня 6, а адміністрація Трампа була готова посилити їх до рівня 10. Це викликає ключові питання щодо ефективності санкцій у припиненні конфліктів, з особливим акцентом на історичних прецедентах і конкретних викликах, пов’язаних з геополітичною ситуацією в Росії.
Еволюція санкцій проти Росії
За часів адміністрації Байдена початкові санкції проти Росії, які Бессант назвав рівнем 3, були спрямовані проти фінансових установ, олігархів і ключових секторів, таких як оборона та технології. Ці санкції мали на меті обмежити доступ Росії до західного капіталу та технологій, але не завдали шкоди головному рушію економіки країни — її експорту енергоносіїв.
У міру того, як війна в Україні тривала, санкції посилилися до того, що Бессан назвав рівнем 6. Це включало додаткові банківські обмеження, обмеження цін на російську нафту та заборону на імпорт ключових товарів. Європейський Союз і країни Великої сімки працювали над тим, щоб обмежити можливість Росії використовувати міжнародну фінансову систему для операцій з нафтою, тоді як на компанії та країни тиснули, щоб вони припинили співпрацю з Росією. Однак Росії вдалося обійти ці обмеження, перенаправивши експорт до Китаю, Індії та інших позаблокових держав, продемонструвавши складність ефективного застосування санкцій.
Посилання Бессанта на санкції рівня 10 передбачає сценарій, за яким Росія буде майже повністю відрізана від світових ринків, із такими заходами, як вторинні санкції щодо країн, які продовжують торгувати з Росією, повна блокада російського експорту енергоресурсів і потенційне застосування санкцій військово-морськими силами. Здійсненність таких заходів та їхній вплив на економіку Росії під час війни вимагають аналізу в світлі історичних прецедентів.
Історичні прецеденти санкцій військового часу
Санкції застосовувалися з різним ступенем успіху в минулих конфліктах. У 1990-х роках ООН запровадила комплексні санкції проти Сербії, що в поєднанні з військовим втручанням НАТО сприяло завершенню балканських війн. Санкції призвели до економічного колапсу, внутрішніх політичних потрясінь і, зрештою, до падіння режиму Слободана Мілошевича.
Подібним чином економічні санкції проти Ірану, зокрема ті, що стосуються його експорту нафти та банківського сектора, зіграли значну роль у тому, щоб Тегеран сів за стіл переговорів щодо його ядерної програми. Хоча Іран не відмовився повністю від своїх ядерних амбіцій, Спільний всеосяжний план дій (JCPOA) був досягнутий як прямий результат економічного тиску.
Однак санкції проти більших і більш самодостатніх держав історично були менш ефективними. Британські та американські військово-морські блокади проти Німеччини під час Першої та Другої світових воєн мали на меті задушити німецьку військову економіку, перекривши доступ до їжі, нафти та сировини. Хоча ці блокади справді сприяли втомі від війни та економічним труднощам, вони не були єдиною відповідальною за остаточну капітуляцію Німеччини. Крім того, сучасна Росія набагато більша та багатша на ресурси, ніж Німеччина часів війни, з великими сухопутними кордонами з країнами, які не вводять санкції, через які можна продовжувати торгівлю.
Проблеми у здійсненні повної російської економічної блокади
На відміну від Німеччини під час світових війн, Росія має розгалужені сухопутні торговельні шляхи через сусідні країни, такі як Китай і Казахстан, які не приєдналися до західних санкцій. Хоча транзит вуглеводнів через сухопутні кордони набагато дорожчий і трудомісткий, ніж транзит вуглеводнів морем, це ускладнює ефективність економічної блокади, оскільки Росія може перенаправити торгівлю з Європи та США до альтернативних покупців, хоча й за набагато більші витрати.
Однією зі стратегій посилення тиску була б морська блокада російського «тіньового флоту» — мережі старих танкерів, які використовуються для обходу західних обмежень на продаж нафти. Успішна блокада цих суден у міжнародних водах може значно порушити здатність Росії експортувати вуглеводні, що є життєво важливим джерелом доходу.
Морські ресурси, необхідні для ефективної блокади
Здійснення морської блокади вимагало б значного розгортання західних військових засобів. За оцінками, російський тіньовий флот включає щонайменше 300 танкерів, багато з яких працюють з підробленими документами та під зручними прапорами. Для забезпечення блокування потрібно:
Значний флот військових кораблів: принаймні 40-50 західних військово-морських суден, включаючи міноносці, фрегати та патрульні катери, для перехоплення та перевірки підозрілих суден.
Засоби спостереження та розвідки: супутники, дрони та морські літаки-розвідники для відстеження поставок російської нафти.
Юридичні повноваження та координація: Західним країнам потрібно буде домовитися про юридичне обґрунтування для перехоплення суден, можливо, відповідно до мандатів, встановлених міжнародними організаціями, або в рамках існуючих санкцій.
Країни, які найбільше здатні надати військово-морські ресурси для такої операції, включатимуть Сполучені Штати, Великобританію, Францію та союзників по НАТО зі значним морським потенціалом, таких як Канада, Німеччина та Італія. Однак політичні та військові ризики прямого зіткнення з російськими суднами або кораблями, що належать Китаю, що транспортують російську нафту, можуть значно посилити напруженість.
Висновок: чи можуть лише санкції припинити війну Росії в Україні?
Історичні прецеденти свідчать про те, що санкції самі по собі рідко призводять до припинення війн, але можуть зіграти значну роль у зниженні економічного та військового потенціалу супротивника. Випадок із Сербією в 1990-х роках показує, що комплексні санкції в поєднанні з військовим і дипломатичним тиском можуть змусити агресора йти на переговори. Однак економічний розмір Росії, наземні торговельні шляхи та існуючі відносини з незахідними країнами роблять її набагато стійкішою до санкцій, ніж менші, більш ізольовані держави, такі як Іран чи Сербія.
Якби США запровадили санкції 10 рівня, включаючи повну морську блокаду російського експорту нафти, це могло б завдати серйозного удару російській економіці. Однак реалізація таких заходів вимагала б значної військової прихильності Заходу, координації та політичної волі.
Зрештою, самих санкцій може бути недостатньо, щоб змусити Росію вийти з України. Поєднання посилених економічних заходів, продовження військової допомоги Україні (яку адміністрація Трампа ненадовго призупинила, але потім відновила) і дипломатичних зусиль, ймовірно, знадобиться, щоб покласти край війні. Залишається відкритим питання, чи готові західні країни посилити економічний тиск до його максимального потенціалу, одночасно керуючи відповідними геополітичними ризиками.