
28 березня 2025 року під час візиту до Мурманська, найбільшого міста за полярним колом і великого російського порту, президент Росії Володимир Путін запропонував передати Україну під тимчасову адміністрацію під керівництвом ООН для організації нових виборів і створення уряду, з яким Росія могла б домовитися про мир. Він провів паралелі з міжнародними інтервенціями в Боснії та Герцеговині та Східному Тиморі.
Однак ці історичні прецеденти суттєво відрізняються від сучасної ситуації в Україні. У Боснії міжнародне співтовариство встановило цивільний мандат для нагляду за внутрішніми установами в рамках Дейтонської угоди, на яку погодилися всі сторони після руйнівної міжетнічної війни та за згодою всіх залучених сторін. Подібним чином Східному Тимору не вистачало ефективного управління в умовах серйозного конфлікту, що спонукало ООН будувати цивільні інституції з нуля. В обох випадках були розгорнуті значні міжнародні миротворчі сили, проти яких виступає Росія в Україні.
Натомість Україна підтримує стабільний і популярний уряд на чолі з президентом Володимиром Зеленським, який користується значною громадською підтримкою. Останні опитування громадської думки показують, що більшість українців підтримують його лідерство та політику. Пропозиція замінити демократично обраний уряд України адміністрацією ООН підриває суверенітет нації та волю її громадян.
Крім того, у пропозиції Путіна бракує ясності щодо статусу територій, які зараз знаходяться під російською окупацією, а це приблизно 25% території України. Залишається неоднозначним, чи буде пропонована міжнародна адміністрація поширюватися на ці території, чи Росія має намір вийти та погодитися на негайне припинення вогню в рамках угоди.
Міжнародна реакція була критичною. Британський прем'єр-міністр сер Кейр Стармер відкинув пропозицію Путіна як тактику зволікання, підкресливши, що ігнорування Кремлем мирних ініціатив демонструє несерйозність щодо припинення конфлікту. Сполучені Штати повторили, що врядування в Україні визначається її конституцією і що будь-яке зовнішнє нав’язування є неприйнятним.
Підсумовуючи, пропозиція президента Путіна виглядає як спроба виграти час у пошуках подальших територіальних здобутків на полі бою. Аналогії з Боснією та Східним Тимором є недоречними, оскільки ситуація в Україні стосується суверенної нації, яка захищається від зовнішньої агресії, а не внутрішнього колапсу чи громадянської війни. У центрі уваги міжнародної спільноти залишається підтримка суверенітету України та пошук справжнього дипломатичного вирішення конфлікту.
Така легковажна пропозиція російського президента свідчить про те, що він не зацікавлений у досягненні мирної угоди, а скоріше в продовженні агресії на землі в Україні, але в захопленні якомога більшої території. Тому Захід стоїть перед тією ж дилемою, що й завжди: що він насправді збирається зробити, щоб завершити цей конфлікт. Є три широкі варіанти: різко посилити санкції; направити збройні сили НАТО та інших «коаліцій добровільних» держав-членів в Україну на запрошення України; все більше озброювати українців, щоб вони могли прогресувати у своїх наступах (вони почали чергове вторгнення на російську територію сьогодні в Білгороді); або прийняти всі ці три заходи разом. Це єдині варіанти, які зараз стоять перед Заходом.
