Пацифізм перед обличчям агресії: спадщина Папи Франциска та дилема Європи

Смерть Папи Франциска в ніч на Великодню неділю, 20 квітня 2025 року, спонукала до роздумів про його незмінну відданість миру та ненасильству, особливо в контексті війни, що триває в Україні. Його непохитна пацифістська позиція, яка ґрунтується на глибоких теологічних переконаннях, викликала дискусію по всій Європі, особливо серед націй, які стикаються з екзистенційною загрозою, яку представляє російська агресія.

Папство, яке визначається пацифізмом

З самого початку свого понтифікату Папа Франциск виступав за мир і примирення. Він постійно наголошував на діалозі щодо конфлікту, закликаючи як нації, так і окремих людей шукати ненасильницьких рішень. У своєму посланні до Всесвітнього дня миру 2017 року він підкреслив, що «насильство не є ліками від нашого зламаного світу», виступаючи за ненасильство як політичну стратегію.

Пацифізм Франциска поширився на його погляди на війну та озброєння. Він оголосив смертну кару неприйнятною за будь-яких обставин і засудив володіння ядерною зброєю, що відображає його більш широку прихильність до роззброєння та миру.

Суперечлива позиція щодо українського конфлікту

Пацифістські принципи Папи Франциска були піддані випробуванню вторгненням Росії в Україну. Хоча він засудив війну та висловив солідарність з українським народом, його заклик до України мати «мужність білого прапора» та брати участь у переговорах викликав критику. Багато хто сприйняв це як заклик до капітуляції, хоча пізніше Ватикан уточнив, що намір Папи полягав у тому, щоб виступати за мир через діалог.

Незважаючи на негативну реакцію, Франциск зберіг свою позицію, наголошуючи, що війна – це завжди поразка і що справжнього миру неможливо досягти насильством. Він закликав до «справедливого миру», такого, який би поважав права та суверенітет усіх націй.

Актуальність пацифізму в сучасній Європі

В епоху, коли європейські країни стикаються з новими загрозами з боку агресивних держав, практичність пацифізму знаходиться під пильною увагою. Такі країни, як Польща та країни Балтії, які мають спільні кордони з Росією, борються з напругою між дотриманням пацифістських ідеалів і забезпеченням національної безпеки.

Вчення Папи Франциска закликають Європу розглянути альтернативні підходи до вирішення конфліктів. Його наголос на діалозі, прощенні та розумінні вимагає переоцінки стратегій, які віддають перевагу військовій відповіді над дипломатичними рішеннями.

Однак реальність геополітичних загроз вимагає нюансованого підходу. Хоча пацифізм пропонує моральний компас, нації також повинні звернути увагу на нагальну потребу в обороні та стримуванні. Збалансування цих вимог вимагає відданості зусиллям з розбудови миру разом із жорсткими заходами безпеки.

Історичні захисники пацифізму та їхні політичні спадщини

Вчення Папи Франциска перегукуються зі спадщиною інших відомих прихильників пацифізму. Мохандас К. Ганді, лідер руху за незалежність Індії, залишається одним із найвпливовіших прихильників ненасильницького опору. Його філософія сатьяграхи — дотримання правди — привела до успішної кампанії проти британського колоніального правління, не вдаючись до збройної боротьби, надихнувши незліченну кількість рухів за громадянські права по всьому світу.

Мартін Лютер Кінг-молодший, на якого глибоко вплинули як християнство, так і Ганді, очолив американський рух за громадянські права, наріжним каменем якого була ненасильство. Його виступи, активність і бойкот автобусів у Монтгомері продемонстрували, як принциповий опір може протистояти системній несправедливості без шкоди для етики.

Ближче до Європи такі діячі, як Берта фон Зуттнер, австрійська активістка миру та перша жінка, яка отримала Нобелівську премію миру, виступали проти мілітаризму та гонки озброєнь напередодні Першої світової війни. Її роман 1889 року « Склади зброю» став основоположним текстом для антивоєнних рухів у Європі. Так само діячі після Другої світової війни, такі як Альберт Швейцер і Даг Хаммаршельд, відстоювали гуманітарні цінності та міжнародну співпрацю замість збройного протистояння.

Ці особи, як і Папа Франциск, розглядали пацифізм не як пасивну капітуляцію, а як морально активну форму опору — таку, яка прагне розірвати цикли насильства через моральну ясність, публічне звернення та непохитну відданість святості життя.

Висновок

Спадщина Папи Франциска як пацифістського лідера пропонує глибокі роздуми про прагнення до миру у світі, сповненому конфліктів. Його непохитна відданість ненасильству спонукає людей і нації шукати примирення замість помсти. Незмінний внесок таких діячів, як Ганді, Кінг, фон Зуттнер та інших, надає історичної глибини цьому баченню, показуючи, що пацифізм може бути трансформаційною силою як у внутрішній, так і в міжнародній політиці.

Поки Європа переживає складні сучасні загрози, поєднання принципів Франциска з прагматичними міркуваннями безпеки може прокласти шлях до більш мирного та справедливого майбутнього, у якому сила совісті виявиться такою ж важливою, як сила зброї.