Історія Росії — це історія невпинної територіальної експансії, автократичного правління та імперських амбіцій. Від раннього російського царства до Радянського Союзу та сучасної Російської Федерації країна прагнула домінувати над величезними територіями, часто за рахунок своїх сусідів. Історично керована єдиним автократом — царем, генеральним секретарем чи президентом — імперський вплив Росії постійно поширювався на величезний і мінливий географічний простір. Ця спадщина може пояснити напружені відносини Росії з сучасним міжнародним правом, оскільки її давня традиція завоювань і централізованого правління суперечить обмеженням сучасного глобального порядку.
Етапи російського імперіалізму
Російське царство та рання імперія (16-18 ст.)
За Івана IV (Грозного) Росія почала агресивну експансіоністську політику, завоювавши Казанське, Астраханське та Сибірське ханства. Династія Романових продовжила цю експансію, поглинувши Україну (тоді контрольовану Річчю Посполитою) та країни Балтії після воєн зі Швецією. Петро Великий і Катерина Велика консолідували та розширили владу Росії над великими частинами Східної Європи та Центральної Азії, утвердивши Росію як панівну імперську державу.
Російська імперія (18-20 ст.)
Протягом ХІХ століття Росія брала участь у численних війнах, щоб розширити свої кордони, зокрема проти Османської імперії (що призвело до анексії Криму в 1783 році) та Польщі (розподіленої наприкінці XVIII століття). Російські імперські амбіції також призвели до конфронтації з Британією та Францією в Центральній Азії в епоху, відому як «Велика гра». До початку 20 століття Російська імперія контролювала більшу частину Східної Європи та частини Азії, охоплюючи від Фінляндії до узбережжя Тихого океану.
Радянська доба: імперіалізм під новою назвою (1917-1991)
Більшовицька революція номінально покінчила з Російською імперією, але Радянський Союз фактично продовжив імперські амбіції Росії під іншим ідеологічним прапором. СРСР силою включив Україну, Білорусь і країни Балтії, зберігаючи контроль над Кавказом і Середньою Азією. Після Другої світової війни радянська сфера впливу поширилася на всю Східну Європу, встановивши маріонеткові режими в Польщі, Східній Німеччині, Угорщині, Чехословаччині та інших. Військові інтервенції, такі як придушення повстань в Угорщині (1956 р.) і Чехословаччині (1968 р.), посилили радянське панування. Під час холодної війни Росія брала участь у глобальних конфліктах, особливо в Афганістані (1979-1989), що ще більше продемонструвало імперський вплив Радянського Союзу.
Пострадянські імперські амбіції (1991-теперішній час)
Незважаючи на розпад СРСР у 1991 році, Росія продовжувала намагатися зберегти імперський контроль над колишніми радянськими республіками. Співдружність Незалежних Держав (СНД) була першою спробою зберегти вплив, але Росія вдалася до військової сили, коли «м’яка сила» зазнала невдачі. Вторгнення в Грузію в 2008 році, анексія Криму в 2014 році і повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році ілюструють триваючі експансіоністські тенденції Росії. Втручання Росії в Білорусію, Молдову (Придністров'я) і Казахстан ще більше підкреслює її відмову прийняти втрату її колишньої імперії.
Ціна російського імперіалізму: війни та конфлікти
Російський експансіонізм прискорив численні війни, включаючи російсько-турецькі війни, наполеонівські війни, Кримську війну та обидві світові війни. Останні конфлікти включають чеченські війни, вторгнення в Грузію, анексію Криму та війну в Україні. Кожен період російської імперської експансії завершувався великими потрясіннями — чи то падіння династії Романових у 1917 році, чи розпад Радянського Союзу в 1991 році, чи економічне та військове виснаження, з яким сьогодні стикається Росія в Україні.
Економічний і військовий тягар
Зараз Росія виділяє значну частку свого ВВП на військові витрати, за оцінками, понад 6% станом на 2024 рік: значно більше, ніж Сполучені Штати, які складають 3,5%, або Китай, який становить менше 1,5%. Значна частина економіки орієнтована на військове виробництво, що ще більше зміцнює залежність Росії від агресивної геополітики як економічного двигуна.
Європейська відповідь: необхідність військової експансії
Протягом історії противагою російському імперіалізму були Британія, Франція, Німеччина, а останнім часом і НАТО. Оскільки Сполучені Штати останнім часом демонструють ізоляціоністські тенденції, європейські країни повинні взяти на себе більшу відповідальність за свою оборону. Польща, країна з 38-мільйонним населенням, визнаючи загрозу, планує розширити свою армію до 500 тис. Якби інші європейські країни пропорційно збільшувалися, Велика Британія, Франція та Німеччина повинні були б значно збільшити свої військові сили понад поточний рівень: Великобританія та Франція зі 167 000 і 334 000 відповідно до 900 000; і Німеччина з 213 тис. до 1,1 млн. (У кожному випадку ці цифри включають резервістів.)
Висновок: Нова мілітаризована Європа неминуча
Враховуючи історичну траєкторію Росії та поточні геополітичні реалії, європейські країни повинні підготуватися до тривалого періоду військової пильності. Оскільки Сполучені Штати та Росія зараз кидають виклик міжнародному порядку, заснованому на правилах після холодної війни, Європа має стати озброєним табором, щоб зберегти свою безпеку та цінності. Колективна, добре озброєна європейська сила матиме вирішальне значення у протистоянні сучасним російським імперським амбіціям і забезпеченні тривалої стабільності в регіоні: не лише для протидії російській агресії в Україні, але й у решті Східної Європи, як це траплялося багато разів раніше.