Громадські настрої в Україні: національна єдність проти регіонального розходження

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року українське суспільство зазнало сейсмічних змін. Те, що колись було країною, що переживала складні регіональні ідентичності та історичні розбіжності, під вагою війни перетворилося на більш згуртоване політичне та національне утворення. Проте під цією видимою єдністю лежить тонкий гобелен регіональної ідентичності, мовних уподобань, політичних приналежностей і соціально-економічних відмінностей. У цьому есе досліджується динамічна взаємодія між національною єдністю та регіональними відмінностями в Україні, спираючись на історичний контекст, поточний досвід війни, громадську думку та виклики післявоєнної реінтеграції.

Національна єдність перед обличчям війни

Вторгнення сколихнуло українське суспільство безпрецедентним чином. Російська агресія, оформлена як заперечення українського суверенітету та ідентичності, викликала миттєвий сплеск національної свідомості. Опитування, проведені Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) і Центром Разумкова протягом 2022 і 2023 років, незмінно показали, що понад 80% українців у всіх регіонах підтримують опір російським військам і підтримують прагнення країни приєднатися до Європейського Союзу та НАТО.

Навколо захисту своєї державності згуртувалися українці від Одеси до Львова, від Чернігова до Харкова. Посилилися волонтерські збори, благодійні збори, сприйняття української мови та культури. Сприйняття України як нації, відмінної від Росії — зі своєю власною історією, цінностями та геополітичною орієнтацією — зміцнилося в демографії. Громадська підтримка президента Володимира Зеленського різко зросла навіть в історично російськомовних південних і східних регіонах.

Регіональні відмінності: історичне коріння та сучасні складності

Проте єдність не означає одноманітності. Україна вже давно є мозаїкою ідентичностей. Захід країни, історично пов’язаний з Австро-Угорською імперією та Польщею, традиційно був більш орієнтований на євроінтеграцію. Схід і південь, маючи глибшу радянську промислову спадщину та близькість до Росії, історично мали сильніші проросійські настрої.

До 2014 року політичні розбіжності були різкими: такі партії, як Партія регіонів, яка орієнтована на Росію, домінували на південному сході, тоді як проєвропейські партії знаходили підтримку на заході та в центрі. Мова була помітним маркером цього розколу. Хоча українська мова є державною, російська залишається домінуючою у повсякденному спілкуванні в таких містах, як Харків, Дніпро та Одеса. Після вторгнення роль російської мови стала точкою спалаху, коли багато українців, які раніше говорили російською, перейшли на українську на знак протесту проти дій Росії.

Мовна політика та зміни ідентичності

Війна прискорила дерусифікацію публічних просторів, освіти та культури. Статуї російських письменників прибрали; змінено назви вулиць; а російськомовні школи переведено на україномовне навчання. У багатьох містах громадяни вперше почали вивчати українську мову не з державного примусу, а з патріотичних почуттів.

Тим не менш мова залишається делікатним питанням. Єдність України залежатиме від забезпечення того, щоб ці культурні трансформації були інклюзивними, а не виключаючими. Політики повинні уникати ототожнення використання російської мови з нелояльністю, особливо коли мільйони лояльних українських громадян продовжують говорити російською як рідною мовою. Культурною інтеграцією потрібно керувати обережно, щоб зберегти соціальну згуртованість.

Соціально-економічні диспропорції

Війна зруйнувала економіку України, загостривши регіональні відмінності. Міста ближче до лінії фронту — наприклад, Херсон, Запоріжжя, Ізюм і Донецьк — зазнали катастрофічних втрат в інфраструктурі. Тим часом Західна Україна, хоч і є притулком для мільйонів внутрішньо переміщених осіб, відчула деяку економічну стабілізацію завдяки надходженню допомоги та переміщенню підприємств під час війни.

Економічна реконструкція повинна враховувати ці регіональні диспропорції. Без цілеспрямованих інвестицій у зруйновані війною схід і південь Україна ризикує відновити старі лінії розломів. Справедливе та інклюзивне економічне відновлення буде центральним для підтримки національної єдності.

Виклик реінтеграції

З огляду на майбутнє, коли Україна відновить контроль над усією своєю територією, реінтеграція нині окупованих регіонів створить серйозні виклики. Мільйони роками живуть під російською пропагандою та адміністративними структурами. Довіра до Києва може бути низькою. Системи освіти, правоохоронні органи та державні служби потрібно буде перебудувати з нуля.

Тут уроки постконфліктних суспільств — від возз’єднання Німеччини до Балкан — можуть бути повчальними. Україна може розглянути механізми правосуддя перехідного періоду, комісії правди та програми громадянського примирення. Важливо, що місцеві голоси з Донбасу та Криму мають бути залучені до формування післявоєнного порядку.

Тематичні дослідження та голоси з землі

1. Львів: у Західній Україні Львів став центром волонтерства та національної гордості. Ольга, 32-річна шкільна вчителька, описала свій перехід від аполітичності до повної залученості: «Раніше я ніколи не вважала себе дуже патріоткою, але тепер я жертвую, викладаю українською мовою і плачу, коли чую наш гімн».

2. Харків: Харків, традиційно російськомовне місто всього за 30 кілометрів від російського кордону, побачив тисячі громадян, які згуртувалися навколо захисту України. 55-річний інженер Дмитро сказав інтерв’юеру Громадського радіо: «Я розмовляю російською, мої батьки були з Москви, але моя країна — Україна. Ось у чому полягає моя лояльність».

3. Запоріжжя та ВПО: Внутрішньо переміщені особи з Маріуполя та Донецька, які зараз оселилися в Запоріжжі, описують травму, але також і поглиблене почуття приналежності до України. 19-річна Марія, студентка університету, сказала: "У 2014 році я не знала, що думати. Тепер я впевнена. Росія знищила наші життя".

4. Крим (голоси вигнанців): кримські татари, які втекли від переслідувань Росії в Криму, продовжують виступати за реінтеграцію. Мустафа Джемілєв, багаторічний татарський лідер, публічно заявив про зобов’язання України захищати права меншин у пост-окупаційному Криму.

Дорога вперед: дипломатія, реконструкція та громадянська єдність

Єдність має бути зміцнена не лише через спротив, але й утримана через примирення. Коли Україна та її союзники розглядають питання післявоєнної реконструкції, питання управління, освіти, мовної політики та економічної справедливості будуть поставати великими. Європа має відіграти певну роль — не лише через фінансову допомогу, але й через заохочення плюралізму, децентралізації та поваги до різноманітної регіональної ідентичності України.

Водночас суспільні настрої в Україні свідчать про зростаючу здатність до громадянського націоналізму — спільної відданості ідеї України, що виходить за рамки мови та регіонального походження. Ця основа може підтримати появу справді інклюзивної держави.

Висновок

Національна єдність України сьогодні є водночас і продуктом спільної травми, і зухвалою відповіддю на зовнішню агресію. Але єдність — це не стирання відмінностей — це здатність керувати відмінностями в рамках спільного зобов’язання перед республікою. Регіональні відмінності — мовні, культурні та економічні — залишаються, але війна показала, що вони не перешкоджають патріотизму. Випробуванням для України стане не лише перемога, але й те, як вона керує миром: із співчуттям, справедливістю та баченням громадянства, яке охоплює весь її народ.