Вплив війни на права людини в Україні: порівняльний аналіз

Війна в Україні, розпочата повномасштабним вторгненням Росії в лютому 2022 року, спричинила величезні руйнування, переміщення та людські страждання. Окрім динаміки на полі битви, одним із найглибших наслідків конфлікту став його вплив на права людини. Тут ми досліджуємо порушення прав людини, які стали результатом війни в Україні, і порівнюємо їх із порушеннями прав людини під час недавніх та історичних конфліктів, таких як війни в Сирії, Боснії, Іраку, Афганістані та Друга світова війна. Досліджуючи ці паралелі, це есе має на меті розмістити українську кризу в контексті ширших моделей порушень прав людини під час війни.

Порушення прав людини в Україні

З самого початку вторгнення численні звіти міжнародних організацій, таких як Організація Об’єднаних Націй, Amnesty International і Human Rights Watch, задокументували широкопоширені порушення прав людини в Україні. До них належать невибіркові обстріли цивільної інфраструктури, напади на лікарні та школи, свавільні затримання, тортури, сексуальне насильство та примусова депортація цивільних осіб до Росії. Особливо яскравими прикладами є облога таких міст, як Маріуполь і різанина в Бучі. Ці дії порушують основні принципи міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій, які їх мають підтримувати.

Війна також знищила права внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і біженців, мільйони українців залишили свої домівки та стикаються з небезпечними умовами в незнайомих регіонах чи країнах. Доступ до освіти, охорони здоров’я, житла та працевлаштування був серйозно обмежений, особливо для вразливих груп населення, таких як жінки, діти, люди похилого віку та люди з обмеженими можливостями.

Числові порівняння дуже складні. Поки що під час другого російського вторгнення в Україну було зроблено дуже мало досить точних спроб підрахувати загибель військових чи цивільних; або якщо є, то цифри були засекречені. Наприкінці 2024 року уряд США оприлюднив цифру 42 000 загиблих українських військових; але це здається занадто низьким з огляду на умови на полі бою; і дані про втрати з російської сторони абсолютно невідомі через непрозорий характер системи уряду в Росії. Кількість загиблих серед цивільного населення в Україні також не повідомляється точно; ці цифри, як правило, не опрацьовуються надійно до кінця війни. Однак, щоб дати одне кількісне порівняння, зараз існує консенсус, що кількість людей, убитих у війні в Боснії та Герцеговині між 1992 і 1995 роками (три з половиною роки – майже стільки, скільки триває друге російське вторгнення в Україну), становила близько 100 000, разом військових і цивільних, з усіх сторін. Населення Боснії та Герцеговини на той час становило одну десяту населення України або трохи менше 4 мільйонів, тобто рівень смертності становив 2,5% населення. Порівняти ці цифри з даними щодо України в умовах конфлікту практично неможливо.

Порівняльна перспектива: Сирія

Громадянська війна в Сирії є відповідним сучасним порівнянням. Починаючи з 2011 року, конфлікт відзначається схожими моделями зловживань, включаючи бомбардування цивільних цілей, використання хімічної зброї та масове переміщення. Як у сирійському, так і в українському конфліктах зовнішні сили переслідують геополітичні цілі, мало зважаючи на життя цивільних. Однак, якщо уряд Сирії є основним винуватцем порушень прав людини проти власного населення, в Україні головну відповідальність несе зовнішній агресор — Росія. Тим не менш, варто зазначити, що в Сирії саме Росія підтримувала сирійський режим, відповідальний за порушення прав людини, до повалення цього уряду та заміни урядом, підтримуваним Туреччиною, у грудні 2024 року, який тепер прагне відновити контроль над усією територією країни.

Порівняльна перспектива: Боснія та Балкани

Боснійська війна 1990-х років поділяє з українським конфліктом трагічну ознаку етнічних чисток і військових злочинів. Облога Сараєво та різанина в Сребрениці є похмурими нагадуваннями про жорстокість війни проти цивільного населення. В обох конфліктах порушення прав людини систематично використовувалися як знаряддя війни для терору, переміщення або ліквідації цільового населення. Боснійський конфлікт зрештою призвів до створення Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії (МТКЮ), який став знаменною віхою у судовому переслідуванні військових злочинців. Подібні механізми розглядаються сьогодні, включаючи спроби притягнути до відповідальності російських посадовців через Міжнародний кримінальний суд (МКС), включаючи президента Росії Володимира Путіна.

Порівняльна перспектива: Ірак

Війна в Іраку, особливо після вторгнення під проводом США в 2003 році, спричинила серйозні проблеми з правами людини. Хоча початковою метою було повалення диктаторського режиму, звинуваченого у володінні зброєю масового знищення, наступний хаос призвів до релігійного насильства, повстанців і зловживань, пов’язаних з окупацією. Жертви серед цивільного населення зросли, а інституції занепали, що призвело до тривалої нестабільності. Примітно, що такі випадки, як жорстоке поводження з ув’язненими у в’язниці Абу-Грайб, викликали світовий осуд і показали, як окупаційні влади самі можуть стати порушниками прав людини.

Для порівняння, ситуація в Україні також передбачає крах цивільного порядку на окупованих територіях, але з додатковим елементом іноземних спроб анексії та системних депортацій. Однак, на відміну від Іраку, де порушення були скоєні як внутрішніми, так і міжнародними акторами в умовах вакууму влади, порушення в Україні більш безпосередньо пов’язані зі звичайним вторгненням між державами.

Порівняльна перспектива: Афганістан

Конфлікт в Афганістані, що триває десятиліття — від радянського вторгнення в 1979 році до окупації США в 2001 році та відродження Талібану — був відзначений циклічними порушеннями прав людини. Жінки та дівчата, зокрема, зазнавали системних репресій під час правління Талібану, включаючи заборону на освіту та участь у громадському житті. Жертви серед цивільного населення через удари безпілотників, нічні рейди та атаки бойовиків були постійними протягом усього конфлікту.

Конфлікт в Україні поєднує трагічну тему масового переміщення та вразливості цивільного населення, але відрізняється ідеологічною основою репресій. У той час як Афганістан був сформований релігійним екстремізмом і повстанським правлінням, криза прав людини в Україні є результатом територіального захоплення та військової агресії з боку державного актора. Крім того, Україна зберегла діючий демократичний уряд, що дозволяє продовжувати документування, опір і міжнародну адвокацію — те, що часто суворо обмежувалося або було неможливо в Афганістані.

Порівняльна перспектива: Друга світова війна

Історичні аналогії також можна провести з Другою світовою війною, зокрема у використанні тактики тотальної війни, примусового переміщення та масових жертв серед цивільного населення. Стратегії окупації, які використовує Росія в деяких частинах України, перегукуються з репресіями радянської доби, повідомляють про фільтраційні табори, культурне стирання та придушення місцевої ідентичності. Однак, на відміну від часів Другої світової війни, сучасні комунікаційні технології дозволили документувати та поширювати докази в режимі реального часу, підтримуючи зусилля з адвокації та ініціативи підзвітності.

Висновок

Війна в Україні є яскравим нагадуванням про те, як швидко можуть порушитися права людини в умовах збройного конфлікту. Хоча кожна війна формується під впливом унікальних історичних, політичних і культурних факторів, моделі жорстокого поводження — націлювання на цивільне населення, підрив гуманітарного захисту та переміщення населення — залишаються тривожно послідовними. Тяжке становище України також підкреслює важливість міцної міжнародної правової бази та політичної волі для її дотримання. Порівнюючи досвід України з іншими конфліктами, ми не тільки поглиблюємо наше розуміння того, як війна завдає шкоди правам людини, але й посилюємо необхідність запобігання таким порушенням, реагування на них і пошуку справедливості за них, де б вони не відбувалися.